Перша допомога жертві кібербулінгу: емоції підконтроль

Наталія СОСНОВЕНКО,науковий співробітник Українського науково-методичного центру практичної психології ісоціальної роботи НАПНУкраїни, Київ

ДІЗНАЙТЕСЯ ЗІ СТАТТІ

· Які емоційні реакції спричиняє кібербулінг

· Як допомогти дитині після атаки кіберагресора

Нерідко дитина, яку цькують уреальному житті, потерпає від агресії й увіртуальному світі. Що більше часу дитина проводить онлайн, то вразливішою вона стає до віртуальної агресії. А відтак ризикує стати жертвою кібербулінгу. Чим небезпечне віртуальне цькування та до чого воно може призвести?

Наслідки віртуальної агресіїдля дитини можуть бути різними:

Причини булінгу:

· помста

· відчуття неприязні

· прагнення відновити справедливість

· боротьба за владу

· потреба підпорядкувати собі слабшого

· нейтралізація суперника

· самоствердження, задоволення садистських потреб тощо

· емоційні розлади;

· депресія;

· небажання ходити до школи тощо.

Коли дитина стає жертвою кібербулінгу, вона нерідко не знає, як вчинити й кого попросити про підтримку. Батьки та педагоги не завжди можуть допомогти їй впоратися з проблемою, оскільки самі недостатньо підготовлені. Як у такому разі діяти? Не дозволяти дитині користуватися інтернетом чи встановлювати суворі правила користування ним — неефективно, адже те, що заборонене,— цікавіше.

Чи не найліпший спосіб допомогти дитині в разі кіберагресії—спілкуватися з нею. Та як правильно це робити, аби дитина впоралася з негативними емоціями?

Розгляньмо найпоширеніші реакції дитини в разі кіберцькування та з’ясуймо, як діяти дорослому, який поруч і хоче допомогти дитині впоратися з емоціями.

Страх

Страх складно переносити на самоті, тожне залишайте дитину наодинці, навіть якщо вона просить про це чи вимагає дати спокій. Поговоріть про те, чого вона боїться. Науковці стверджують, щострах зменшується і перестає бути небезпечним, якщо людина говорить про нього. Тому, якщо дитина почала розповідати про свої страхи, вислухайте її.

Не намагайтеся відволікти дитину фразами на кшталт «Не думай про це», «Це нісенітниця», «Це дурниці», «Ніхто не слухатиме цієї маячні», «Того відео ніхто не побачить» тощо.

Запропонуйте дитині виконатидихальні вправи.

Приклад

· Вправа1.Покладіть руку на живіт. Повільно вдихніть: відчуйте, як повітря спочатку наповнює легені, а потім— живіт. Затримайте дихання на одну-дві секунди й повільно видихайте: спочатку опускається живіт, потім— грудна клітка. Повторіть вправу три-чотири рази.

· Вправа2.Глибоко вдихніть. Затримайте дихання на одну-дві секунди. Починайте повільно видихати й на середині видиху зробіть коротку паузу. Намагайтеся видихнути якомога сильніше. Повторіть вправу три-чотири рази.

· Якщо дитині важко дихати в такому ритмі, приєднаєтеся донеї і дихайте разом. Це допоможе їй заспокоїтися та відчути, що ви поруч.

Також постарайтеся чимось зайняти дитину й у такий спосіб відволікти її від переживань.

Пам’ятайте,страх може бути корисним— він допомагає уникати небезпечних ситуацій. А тому боротися з ним варто лише тоді, коли він заважає жити нормальним життям.

Тривога

Постарайтеся розговорити дитину та зрозуміти, що саме її турбує. Зазвичай дитина відчуває тривогу тоді, коли вона чогось не знає чи не розуміє, що відбувається. Допоможіть їй відшукати інформацію, поясніть незрозумілі моменти. Розумова або фізична праця теж дієві: попросіть допомогти вам з чимось, розкажіть історію з життя, поділіться «секретом» тощо.

Плач

Плач— дієвий спосіб «випустити пару», а тому неслід одразу заспокоювати дитину. Натомість висловіть їйсвою підтримку та співчуття— візьміть її за руку чиобійміть. Дитина має відчути, що ви поруч, співчуваєте їй та співпереживаєте з нею. Іноді тактильний контакт важить більше, аніж розмова.

Апатія

У стані апатії дитина почувається не лише виснаженою, ай байдужою та спустошеною. У такому разі, аби допомогти дитині:

· заспокойте, допоможіть зручно влаштуватися;

· створіть умови, аби вона поспала чи просто полежала;

· залучіть до спільної діяльності, говоріть якомога більше.

Істерика

Під час істерики дитина втрачає багато сил— фізичних іпсихічних. Тожнапад істерики слід негайно припинити. Допомогти дитині можна в такий спосіб:

· несподівано зробіть щось таке, що може здивувати чисильно вразити— з гуркотом упустіть предмет, різко крикніть тощо. Якщо такі дії неможливі чинеефективні, сядьте поруч ітримайте дитину заруку. Однак не вступайте в розмову чи суперечку, адже будь-які слова лише «піділлють масла» у вогонь;

· коли істерика піде на спад, говоріть з дитиною короткими фразами, упевнено й доброзичливо— «Випий води», «Умийся» тощо.

Після нападу істерики дитина почуватиметься виснаженою, тож їй слід відпочити.

Провина

Якщо дитина внаслідок кіберагресії страждає від сорому або почуття провини,зверніться до фахівця— психотерапевта чи шкільного психолога.

Як має реагувати дитина на кібербулінг?

· Покинути сайт чи групу, де її цькують, або заблокувати користувача чипоскаржитись адміністратору.

· Розповісти батькам про те, що сталося.

· Звернутися до шкільного психолога.

· Повідомити в поліцію, якщо погрози носять сексуальний характер.

Ви також можете надати дитині «першу психологічну допомогу». Для цього:

· поговорітьта вислухайте її;

· продемонструйтерозуміння— кивайте, піддакуйте, говоріть «угу» й «ага», проте не засуджуйте та не оцінюйте їїдії;

· покажіть, що приймаєте її такою, якою вона є, але не переконуйте— «Ти не винен(-а)», «Таке може трапитися зкожним»;

· допоможітьвиговоритися, проте не давайте порад, не розповідайте про власний досвід, не ставте запитань, алише слухайте.

Рухове збудження

Рухове збудження небезпечне як для дитини, так і для оточення. Постарайтеся зупинити його фізично:

· запитайтещось, аби привернути увагу дитини, чи доручіть справу, яка змусить задуматися. Інтелектуальна активність знизить рівень активності фізичної;

· запропонуйтепрогулятися чи виконати фізичну роботу— щось принести, переставити тощо;

· виконайтеразом дихальну гімнастику.

Приклад

· Вправа1.Встаньте, зробіть повільний вдих, відчуйте, якповітря наповнює спочатку грудну клітку, а потім— живіт. Видихайте у зворотному порядку— спочатку нижні ділянки легень, потім верхні. Зробіть секундну паузу й повторіть вправу ще раз. Під час вправи дихати слід повільно, адже від надлишку кисню може запаморочитися голова.

· Вправа2.Продовжуйте глибоко й повільно дихати. З кожним видихом намагайтеся відчути легкість— розслабте руки, плечі, спину. Сконцентруйтеся на диханні, уявіть, щовидихаєте своє напруження. Зробіть три-чотири вдихи-видихи.

· Вправа3.Одну-дві хвилини дихайте нормально. Потім починайте дихати повільно. Вдихайте через ніс, а видихайте через рот, склавши губи трубочкою. Під час видиху уявіть, що обережно дмухаєте на свічку і при цьому намагаєтеся незагасити полум’я. Повторіть вправу три-чотири рази.

67%

дітей 11-17 років вУкраїні стикалися зпроблемою булінгу. Зних 24% стали жертвами булінгу. 48% жертв нікому нерозповідали про цькування(дані ЮНІСЕФ за2017 рік)

Нервове тремтіння

У дитини може з’являтися неконтрольоване нервове тремтіння— у такий спосіб її організм «бореться» із напруженням. Зупиняти тремтіння не слід! Його, навпаки, варто посилити— протягом 10-15 с різко та сильно потрясіть дитину за плечі. При цьому продовжуйте розмовляти, аби вона не сприйняла ваші дії як напад чи агресію. Після того, як дитина перестане тремтіти, вона має відпочити у спокійній обстановці чи поспати.

Під час тремтінняу жодному разі не слід:

· обіймати дитину або притискати до себе;

· укривати її чимось теплим;

· заспокоювати;

· прохати, щоб вона взяла себе в руки.

Злість, агресія

Аби допомогти дитині, яка проявляє агресію, зведіть до мінімуму її оточення. А потім дайте змогу випустити пару, приміром доручіть роботу, пов’язану з фізичним навантаженням.

Як допомогти дитині— жертві кібербулінгу?

· Приділіть дитині увагу, постарайтеся з’ясувати причини її емоційних і поведінкових проявів.

· Запропонуйте батькам звернутися до психолога чи психотерапевта.

· Зверніться до найближчого центру психологічної допомоги.

Порада

Не звинувачуйте дитину— «Що ти за людина!», а висловлюйтеся лише щодо її дій— «Ти дуже злишся, тобі хочеться все рознести вщент. Спробуймо разом знайти вихід з цієї ситуації ». Розрядіть обстановку жартами чи кумедною поведінкою, якщо це доречно.

Коли емоції вщухнуть і дитина зможе спокійно відповідати назапитання, з’ясуйте:

· Як її друзі та/або родина відреагували, коли почули, щосталося?

· Якою була її реакція, коли вона вперше побачив сайт, лист тощо?

· Як вона почувається?

Характер реакцій дитини зумовлює підходи до надання психологічної допомоги. Підтримка оточення під час і одразу після атаки кіберагресора допомагає дитині впоратися з емоціями та не потрапити до замкненого кола страху, провини й відчаю.

+

До відома

У будь-якій кризовій ситуації, коли дитина потребує підтримки дорослого, насамперед допоможіть їй заспокоїтися. Подбайте, аби вона почула й зрозуміла вас, так скажіть їй:

· Я тобі вірю— це допоможе дитині зрозуміти, що ви розумієте її почуття і можете допомогти розв’язати проблему.

· Мені шкода, що з тобою це сталося— дитина знатиме, що вона не наодинці зі своєю бідою і ви співпереживаєте разом з нею.

· Це не твоя провина— дитина під іншим кутом погляне на проблему і не звинувачуватиме себе в тому, що сталося.

· Добре, що ти сказав (сказала) мені про це— це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу й підтримку.

Що робити батькам?

-У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

· Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

· Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

· Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

· Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

· Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

· Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.

· Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

· Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.

· Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

· Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.

· Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

· Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

· Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Що робити вчителям?

Завдання вчителів - відслідковувати ситуацію в класі. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, яке допомагає визначити, чи є в колективі діти, які перебувають в ситуації жертви.

Перед початком уроків попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.